2018 08 24 tehn
Суперечки про парад до Дня Незалежності – вони ж не про парад. Це суперечки про країну.
Про це у своїй статті пише кримський журналіст Павло Казарін.
«Мені доводилося читати різне. Що парад заважає пересуванню по місту. Що гусеничні траки псують асфальт. Що захід обійдеться занадто дорого. Що військовий парад – спадщина «совка». Нарешті, що вся ця техніка стала б у пригоді на фронті. Кожен із аргументів можна довго обговорювати. Говорити, що триразове перекриття центральних вулиць можна пережити. Що парад навряд чи можна вважати підривом обороноздатності в ситуації позиційної війни. Що військову техніку провозять по вулицях різних світових столиць. Нарешті, що парад навряд чи прирече країну на дефолт», – зазначає він.
Але справа, на думку журналіста, не у формальних приводах, а в іншому.
«Якщо залишити за дужками тих, для кого 24 серпня – всього лише додатковий вихідний з перекритими дорогами, тих, що залишилися, можна умовно розділити на дві групи. Тих, хто вважає, що час сьогодні працює проти країни, і тих, хто вважає, що він працює на неї.
Із точки зору перших, Україна програє. Території окуповані. Агресор не переможений. Країна не перетворилася ні на Польщу, ні на Сінгапур. Мажори не зникли, суди не змінилися, хабарі носять, закони порушують. З точки зору других, Україна вистояла. Плани Москви з розвалу країни не спрацювали. Окуповані території на сході локалізовані в рамках декількох районів. Армія перестала бути фіктивною. А парад в цій ситуації – ще й привід для «демонстрації прапора», – пише Казарін.
З точки зору перших, додає він, про незалежність країни говорити рано, а тому пишне святкування виглядає надмірним. Із точки зору других, сам факт існування країни після чотирьох років гібридної війни – цілком достатня умова, щоб проводити військовий парад.
«Безумовно, така класифікація навряд чи може вважатися вичерпною. Напевно, прихильники і противники військового параду знайдуть чимало додаткових аргументів на свою користь. Але важливіше інше. Обидва описаних табори цілком патріотично налаштовані. А тому ставлення до параду саме по собі навряд чи може служити критерієм «проукраїнськості», – вважає журналіст.
А другий важливий момент, на його думку, пов’язаний з тим, що ми нерідко потрапляємо в пастку узагальнень. Коли держава ототожнюється з конкретними політичними діячами. Ті, хто незадоволений владою, проектують свою незгоду на інститути як такі. У тому числі і на парад, зводячи його лише до передвиборчого заходу за держрахунок. І навпаки. Ті, хто підтримує нинішню владу, сприймають те, що відбувається, через призму власних симпатій. Зрівнюючи опонентів влади з противниками існування держави як такої.
«Напевно, це закономірно. Зрештою, в нашій країні доволі молода політична нація. Яка продовжує домовлятися про саму себе. У цьому процесі важливо пам’ятати лише про те, що внутрішні окопи не повинні бути глибші за зовнішні», – зазначив Казарін.
«Щодо мене, то я бачив, як по вулицях мого міста їздить чужа бронетехніка. Відтоді не маю нічого проти, щоб їздила своя», – додав він насамкінець.